Журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва вважає, що розмова Андрія Білецького з американською блогеркою Лорі Лумер має особливу вагу. Саме Лумер роками працювала з аудиторією, яка часто сприймала російські наративи про Україну.
Після 2014 року Кремль зробив «Азов» одним із головних символів своєї пропаганди. Він намагався переконати Захід, що українські військові нібито є «неонацистами». Ці тези нерідко без належної перевірки підхоплювали навіть провідні західні медіа.
«На жаль, з 2014 року такі бренди, як «Азов», були обгаджені, загаджені, оббрехані. Це дуже заважало нашим підрозділам отримувати американське озброєння і нормально презентувати себе у світі як висококваліфіковану бойову одиницю, яка давно воює за натівськими стандартами», — зазначила Данилюк-Ярмолаєва.
Інформаційна кампанія Кремля багато років дозволяла Росії виправдовувати власну агресію тезами про боротьбу з «неонацистами». Західна аудиторія часто не мала достатнього розуміння українських реалій.
Як пропаганда вплинула на військову допомогу
Наслідком цієї кампанії стала навіть заборона на передачу американської зброї «Азову». У 2015 році американський конгресмен Джон Кон’єрс запропонував поправку до закону про фінансування міністерства оборони США. Вона фактично забороняла надавати військову допомогу підрозділу. Лише у 2024 році після перевірки Державного департаменту США ці обмеження були зняті.
«Світ почав дізнаватися, що все те, про що багато років писали на радість Російській Федерації, було брехнею», — підкреслила журналістка.
Важливу роль відіграла активна публічна комунікація українських військових. Вони почали давати інтерв’ю англійською мовою та руйнувати нав’язані Кремлем стереотипи.
Окремо Данилюк-Ярмолаєва звернула увагу на постать самого Андрія Білецького. Він власною біографією спростовує ще один ключовий російський міф — про те, що український патріотизм нібито є виключно явищем західних областей України.
«Андрій Білецький поламав низку стереотипів, які РФ роками нав’язувала світу. Він харків’янин, він народився і виріс у Харкові. Росія постійно розповідала, що Харків, Маріуполь чи Донбас — це не Україна. Але саме такі люди повністю руйнують цей міф».
Під час інтерв’ю Білецький розповів, що перші добровольці «Азову» були переважно вихідцями саме зі східних областей України.
Шеврон «Азову» перед американською аудиторією
Одним із найважливіших моментів стала навіть не сама розмова про символіку, а те, як вона виглядала для американської аудиторії. Протягом майже півтори години за спинами співрозмовників був добре помітний шеврон «Азову» — той самий символ, який Росія роками використовувала як доказ своїх звинувачень у «нацизмі».
«Для нас це величезний плюс. Я дивилася це інтерв’ю і подумала: Господи, та ж сама аудиторія MAGA, ті самі реднеки, які роками слухали про «нацистів в Україні», тепер півтори години дивитимуться на шеврон «Азову». І виявляється, ніхто від цього не помирає. Проста єврейська дівчина з українським корінням сидить поруч, спокійно розмовляє з Білецьким, а він виявляється абсолютно адекватною людиною з переконаннями, які можуть бути зрозумілими навіть американським ветеранам-республіканцям».
Саме цей візуальний ефект став не менш важливим за самі відповіді командира Третього армійського корпусу. Аудиторія, яка роками сприймала «Азов» винятково через призму російської пропаганди, побачила відкриту розмову без агресії та без підтвердження міфів, які Кремль просував понад десять років.
Коли Лумер поставила запитання про символіку «Азову», припустивши, що вона може нагадувати символіку нацистської Німеччини, Білецький був готовий.
«Білецький дуже добре продумав, про що його будуть питати. Він спокійно пояснив, що його світогляд — це український патріотизм і націоналізм, а не нацизм. І дуже влучно відповів: якщо Гітлер їв виделкою, це ж не означає, що виделка стала нацистською».
Білецький підкреслив: він ніколи не приховував своїх політичних поглядів, однак це не має нічого спільного з нацистською ідеологією. Ба більше, саме сучасна Росія, яка веде загарбницьку війну, дедалі більше відповідає ознакам держави, що використовує практики тоталітарних режимів.
Блогерка є типовою представницею американського ультраправого медійного середовища. Головне полягає не в особистості Лумер, а в тому, до кого вона звертається.
«Лора Лумер дуже амбітна людина і працює насамперед на власну аудиторію. Але саме ця аудиторія багато років жила під впливом російської пропаганди. І саме до неї Україні потрібно достукатися».
Лумер має вплив серед прихильників руху MAGA, а її матеріали регулярно читає президент США Дональд Трамп. Будь-яка зміна риторики такої блогерки може мати значно ширший ефект.
Білецький використав інтерв’ю для руйнування ще одного наративу — про нібито «російські» міста сходу України. Він наголосив, що Харків залишається переважно російськомовним містом, однак саме він дав одну з найбільших кількостей добровольців на фронт.
«Саме Харків показав один із найвищих рівнів мобілізації добровольців. Це ще один доказ того, що українська ідентичність не визначається мовою спілкування».
Інтерв’ю варто оцінювати як елемент боротьби України за західну громадську думку.
«Ми не вибираємо, які саме аудиторії готові нас слухати. Нам треба пробивати стіну нерозуміння того, що таке Україна, хто такі наші герої і чому не можна просто так зашеймити бренд «Азов». Це бренд, який уже став частиною сучасної історії України».
Навіть якщо мотиви самої Лумер залишаються прагматичними, головним є результат — мільйони американців отримали можливість побачити Андрія Білецького та українських військових без посередництва російської пропаганди. Це інтерв’ю може стати однією з найважливіших інформаційних перемог України останнього часу.
