Після початку повномасштабної війни проти України Російська Федерація остаточно втратила можливість балансувати між Заходом і Сходом. Протягом трьох десятиліть після розпаду СРСР російська дипломатія намагалася проводити багатовекторну політику, використовуючи суперечності між світовими центрами сили. Після 2022 року простір для такого маневру майже повністю зник.
Масштабні міжнародні санкції, політична ізоляція від демократичного світу, економічне відокремлення від європейських ринків і руйнування відносин із Заходом поставили Кремль у становище, коли фактично єдиним стратегічним партнером залишився Китай. Сьогодні Москва не бачить для себе реальної альтернативи орієнтації на Пекін.
Російське керівництво дедалі частіше демонструє готовність погоджуватися навіть на відверто невигідні економічні умови лише заради збереження китайської підтримки. Це стосується експорту енергоносіїв, розвитку транспортної інфраструктури, використання китайських технологій, фінансових розрахунків у юанях і зростання залежності від китайської промислової продукції. Такі процеси свідчать про стрімке перетворення Росії на економічного васала Китаю та її глибоку інтеграцію в орбіту геополітичного впливу Пекіна.
Стратегічна помилка Кремля
Саме в цьому полягає фундаментальна стратегічна помилка сучасної російської політичної еліти. У Кремлі, видається, досі не до кінця усвідомлюють природу китайської зовнішньої політики, яка формувалася тисячоліттями. Китайська цивілізація історично виходила з власного бачення світового порядку, у центрі якого перебувала Піднебесна. Для китайської політичної традиції характерні прагматизм, довгострокове стратегічне мислення та максимальне уникнення емоційної прив’язаності до союзників.
Цей китайський світ історично сприймав інші цивілізації та народи не як систему рівноправних партнерів, а як периферію. Вона має добровільно визнати культурну та політичну вищість Китаю і підлаштуватися під його інтереси. У сучасному вимірі цей історичний код трансформувався у прагнення Пекіна побудувати новий багатополярний світ, де Китай знову займає центральне місце. Менші держави інтегруються в його економічну та технологічну орбіту через глобальні проєкти на кшталт «Один пояс, один шлях».
Китай ніколи не будував міжнародні відносини на основі романтичних уявлень про дружбу чи ідеологічну солідарність. Його зовнішня
